Хвороби кукурудзи: шкодочинність і небезпека
Серед зернових культур, які вирощують в Україні, кукурудзі належить одне з провідних місць. Ріст виробництва зерна кукурудзи значною мірою залежить від скорочення втрат урожаю, завданих шкідливими організмами.
У період вегетації кукурудзу уражують такі хвороби:
Пухирчаста сажка є домінуючою хворобою кукурудзи впродовж десятиліть. Вона широко розповсюджена по всій області. Уражує всю рослину і проявляється у вигляді характерних жорстких пухлин різної величини (до 15 см у діаметрі). Найбільші розміри мають пухлини на качанах і стеблах. На качанах найчастіше уражуються окремі зернівки у верхній частині, в суцвіттях — окремі квітки чи гілки, на листках утворюються невеликі пухлини у вигляді шорстких зморшок.
Шкодочинність хвороби полягає у загибелі уражених молодих рослин, безплідності качанів — за умов їхнього раннього зараження, — а також у значному недоборі врожаю внаслідок ураження різних органів рослин. Залежно від періоду ушкодження органів та розміру пухирів на рослині, втрати врожаю можуть становити 10–60% (В. Пересипкін, 1976). Щодо токсичності пухирчастої сажки, вважається, що нарости зі сформованою споровою масою такі ж самі отруйні, як і ріжки злаків. Тому рослини з пухирями сажки не слід використовувати для годівлі тварин. На розвиток пухирчастої сажки дуже впливають погодні фактори. У роки, коли в період вегетації дощі випадають нерівномірно, пухирчастої сажки буває дуже багато, тривалі посухи несприятливі для її розвитку. Розвиток хвороби залежить від цілісності оболонок жовен (здуттів) під час перезимівлі в полі: спори у незруйнованих жовнах дуже стійкі до несприятливих осінніх та зимових умов, а у розпорошеному стані швидко гинуть. Під час вирощування сприйнятливих гібридів хвороба уражує 10–25% рослин. Поширенню пухирчастої сажки сприяє також пошкодження рослин шведською мухою та іншими комахами.
Летюча сажка кукурудзи. Поширена значно менше, ніж пухирчаста, зустрічається переважно в місцях з достатнім зволоженням. Ураження летючою сажкою відбувається у період від початку проростання кукурудзи до появи двох листочків за допомогою спор, що знаходяться на зерні чи в ґрунті. Ушкодження проявляється у період викидання на волотях, перетворюючи їх на чорну спорову масу, та качанах: замість них утворюється жовно. Уражені рослини відстають у рості, часто надмірно кущаться, схильні до сильного заростання листям, тощо.
Можлива також прихована форма хвороби, за якої спори на уражених органах не утворюються, рослина відстає у рості, качани недорозвинені або їх зовсім немає. Спори летючої сажки, особливо якщо вони нерозпорошені, можуть зберігати життєздатність в ґрунті протягом трьох-восьми років, що слід враховувати під час складання сівозмін. Масове ураження летючою сажкою спостерігається за умов пізніх строків сівби, теплої весни, підвищеної температури і помірної вологості ґрунту в період проростання зерна, спекотного літа і, особливо, за порушення сівозмін внаслідок накопичення інфекції в ґрунті. На полях з правильним чергуванням культур ступінь ураження рослин хворобою не перевищує 0,1–0,3%. За сильного розвитку хвороби недобір урожаю зерна може становити 15–20%.
Бура плямистість, або гельмінтоспоріоз. Хвороба інтенсивно розвивається переважно в другій половині вегетації, ураження починається з нижніх листків і поступово охоплює верхні, цьому сприяє підвищена температура повітря (23…30°С), наявність крапельної вологи й надмірне зволоження, застосування короткоротаційних сівозмін, порушення агротехнічних вимог.
Шкідливість хвороби проявляється в зниженні фотосинтетичної активності поверхні листка і передчасному його відмиранні, спричинює значне зниження врожаю (від 25–30 до 80–86%) залежно від фаз розвитку кукурудзи та стану перебігу хвороби. Сильне інфікування листя викликає передчасну загибель рослин.
Порівняно з попередніми роками, знизилось ураження кукурудзи кореневими та стебловими гнилями. На кукурудзі проявляються кілька типів гнилей, характерними ознаки яких у фазі молочної стиглості є побуріння, солом’яний або світло-зелений колір стебла. Рослини передчасно підсихають, в’януть і відмирають. Часто спостерігається зламування і вилягання уражених рослин. Найшкідливішою є фузаріозна коренева гниль, яка уражує сходи і вегетуючі рослини. Сходи відстають у рості, а згодом гинуть. Хвороба розвивається у другій половині вегетації у вигляді світло-жовтих або бурих плям, на яких у вологу погоду на нижній частині стебла і на міжвузлях з’являється біло-рожевий або червонуватий наліт. Уражені стебла ламаються, рослини безплідні або утворюють недорозвинені качани. Уражується також коренева система, що призводить до завчасного достигання рослин, які легко виривати з ґрунту. Проникнення збудника у корені кукурудзи можливе від фази сходів за вологості ґрунту понад 40% і відбувається переважно через місця пошкоджень комахами (наприклад, личинкою кукурудзяного метелика) або через поранення під час механічної обробки рослин. Стебла найбільш сприйнятливі до фузаріозної інфекції у фазі молочної та молочно-воскової стиглості. Основним джерелом інфекції є грибниця та спори у ґрунті, інокулюм, який переноситься вітром та комахами, і заражене насіння.
Фузаріозна коренева та стеблова гнилі. Шкідливість фузаріозної кореневої і стеблової гнилей полягає у зрідженні посівів, зменшенні стеблостою, зниженні продуктивності хворих рослин. Сильне ураження кукурудзи стебловими гнилями призводить до зменшення довжини качанів, їхньої кількості та маси зерна.
Біла гниль характеризується появою на нижній частині стебла мокрих плям, які вкриваються білою ватоподібною грибницею. За ущільнення грибниці на її поверхні та всередині ураженого стебла утворюються темно-коричневі або чорні склероції, які можуть досягати до 1 см у діаметрі. Склероції гриба після перезимівлі проростають в апотеції з сумками і сумкоспорами або безпосередньо гіфами. Бактеріальну стеблову гниль викликає бактерія Pseudomonas hoici Kendr., яка уражує верхню частину стебла у вигляді розпливчастих плям кремового кольору з темно-фіолетовою облямівкою, і бактерія Erwinia dissalvens Burkh., яка спочатку викликає в’янення і скручування окремих листків, а пізніше в’янення всієї рослини. Всередині верхньої частини стебла з’являється сіра слизиста гниль з неприємним запахом. Основне джерело інфекції стеблових і кореневих гнилей — уражені рештки й заражене насіння.
Бактеріальні ураження стебел набувають поширення у посівах кукурудзи за умов надмірної вологості грунту та повітря, і температури 25…30°С. Зараженню сприяють пошкодження рослин комахами, градом, технікою за обробки посівів.
Кореневі та стеблові гнилі кукурудзи спричинюють зрідженість, вилягання посівів і значно знижують продуктивність рослин. За надмірного зволоження шкідливість бактеріальних стеблових гнилей кукурудзи може бути економічно відчутною.
У фазі технічної стиглості кукурудзи спостерігається Ураження відбувається протягом усієї вегетації, особливо у місцях надмірного зволоження. На качанах, які уражені хворобою, утворюється один або кілька осередків рожевого, білого, щільного павутиноподібного нальоту гриба. В центрі такого осередку зернівки стають бурого кольору, зруйновані, легко кришаться, а від центра ураження відходять цілі насінини з добре розвиненим міцелієм на поверхні. З часом осередок ураження збільшується і охоплює ввесь качан. У червонозерних сортів і гибридів ці зернівки тьмяніють, а у білозерних — набувають тьмяно-рожевого забарвлення, знижується маса зерна.
Основним джерелом збудника є рослинні рештки, головним чином обгортки уражених качанів. Шкідливість хвороби дуже висока. Уражені качани мають низькі товарні якості, під час збирання швидко руйнуються пліснявими грибами. Насіння, уражене фузаріозом, не дає сходів або ж проростає з запізненням, утворює слабкі паростки, які часто гинуть ще до виходу їх на поверхню ґрунту.
За консультаціями звертайтеся до Управління фітосанітарної безпеки Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області за телефоном (0532) 60 – 68 – 00, електронна адреса: fito@polvet.gov.ua