“Історія ветеринарної медицини Полтавщини» – книга про етапи становлення регіональної ветеринарії
Чи знаєте ви, що в 1998 році керівник ветеринарної служби Полтавщини Аранчій Сергій Васильович вперше видав книгу “Історія ветеринарної медицини Полтавщини”. Видання присвячене 200-річчю утворення Полтавської губернії та 825 літньому ювілею славної Полтави.
У книзі Сергій Васильович зробив екскурс в історію ветеринарної медицини Полтавської області з періоду зародження губернської ветеринарної медицини до дев’яностих років ХХ століття
Враховуючи, що про історію ветеринарії в літературі написано не багато, а що стосується історичних даних відносно полтавської ветеринарної медицини, то публікацій на цю тему практично не було. У книзі викладено не тільки історія зародження, створення і розвитку служби на Полтавщині, але з теплотою, вдячністю згадуються поіменно спеціалісти, про яких лишились відомості в архівах, а також тих фахівців, хто стоїть на стражі здоров’я тварин.
Книга знайомить читача з етапами становлення регіональної ветеринарії:
– народна ветеринарія Полтавщини до створення губернії в 1802 році, де як зазначено в літературних джерелах, тільки зароджували паростки ветеринарії. За домашніми тваринами, особливо у великих скотовласників, доглядали пастухи, які і лікували тварин, використовуючи для цього збори трав, надавали першу ветеринарну допомогу при різних травмах, одержаних під час випасання, холостили (кастрували) жеребців, биків, баранів, кабанів… Отже вони й були першими народними акушерами, терапевтами, хірургами…;
– губернська ветеринарія до початку реформ 1861 року. З’являються перші паростки ветеринарного контролю за виробами кустарів – виробників продуктів харчування, сировини для шкіряних, вовнообробних, свічних підприємств, салотопок, м’ясних і рибних цехів та інше…
Створюється українське військо із значною кількістю кінноти, яка потребує допомоги. З’являються і кваліфіковані ветеринарні спеціалісти -“кінські лікарі” , які готувались за кордоном, і коновали. Їх було обмаль, але військова ветеринарія започатковувалась.
У книзі докладно викладено становлення ветеринарії до 1917 року, в період громадянської війни, відбудови народного господарства і розвиток ветеринарії в після воєнний час .
Докладно викладено питання кадрового забезпечення ветеринарії. Полтавська губернія до революції 1917 року не мала власних учбових закладів. Єдина приватна ветфельдшерська школа при Дібрівському кінному заводі випускала по 5 спеціалістів у рік. Основною базою підготовки ветлікарів був Харківський ветеринарний інститут. Лише в 1928 році відкрився Писарівщанський технікум Диканського району, який і став кузнею спеціалістів на довгий час. Але потреба у спеціалістах залишалась, і лише у 1992 році при Полтавському державному сільськогосподарському інституті відкрили факультет ветеринарної медицини, а в 1997 році відбувся довгожданий перший випуск ветеринарних лікарів.
Ознайомившись з книгою розумієш, що вислів академіка Скрябіна К.І., що “Ветеринарія ширша медицини не тільки тому, що вона включає зоонозні захворювання. Вона ширша ще і тому, що є, як справедливо раніше називали і зараз називають, ветеринарною медициною, оскільки об’єкт медика – тільки людина, а об’єкт ветеринарії – величезний діапазон сільськогосподарських і промислових тварин, включаючи птахів, риб, корисних комах. Людина стала також деяким чином одним із об’єктів ветеринарної науки і ветеринарної практики.