Чайові в ресторані право чи обов’язок?
Порядок надання послуг громадського харчування регулюється зокрема Законом України «Про захист прав споживачів» (надалі – Закон) та «Правилами роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства» затверджено Постановою КМУ від 24.07.2002 року №219 (надалі – Правила).
На сьогоднішній день не поодинокими є випадки коли при здійсненні розрахунків споживач в рахунку на сплату замовлених страв та напоїв може помітити вимогу сплатити додаткові кошти за «сервіс», «обслуговування» чи тому подібну послугу, котра як правило має вираження в процентному співвідношенні від вартості самого замовлення та безпосередньо не замовлялась клієнтом.
Чи законною є така вимога та чи зобов’язаний споживач
сплачувати такі додаткові кошти?
Проаналізуємо вимоги чинних нормативних документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону:
- послуга – діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;
- продукція – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Таким чином бачимо, що передумовою для надання споживачеві будь-якої послуги є індивідуальне замовлення споживача.
В п. 3.1 Розділу 3 Правил, зазначено, що у закладах (на підприємствах) ресторанного господарства використовуються такі методи обслуговування, як
самообслуговування, обслуговування офіціантами, комбінований тощо. Тобто, обслуговування офіціантом (якщо саме це обслуговування мається на увазі при стягненні відповідної додаткової плати) є лише різновидом обслуговування, а не додатковою платною послугою, котра до того ж є обов’язковою для придбання.
Згідно приписів п. 3.4, п. 3.5 Розділу 3 Правил, у меню зазначається перелік страв, кулінарних, борошняних кондитерських, булочних виробів та напоїв власного
виробництва, вихід і ціна однієї порції. У прейскуранті зазначається перелік алкогольних і безалкогольних напоїв, пива, тютюнових, кондитерських виробів та інших закупних товарів, маса, об’єм і ціна на відповідну одиницю продукту, крім того, для
алкогольних напоїв – ємність пляшки, ціна за пляшку, за 50 та 100 мілілітрів.
Поруч з основною діяльністю закладами (підприємствами) ресторанного господарства, можуть надаватися додаткові послуги, перелік і вартість яких визначаються суб’єктом господарської діяльності та указуються в прейскуранті на послуги.
Аналізуючи вищевикладене бачимо, що додаткові послуги можуть надаватись відвідувачам, але з визначенням їх переліку та вартості в окремому прейскуранті на послуги. Нагадаємо, що обов’язковою передумовою для надання послуги та виникнення в подальшому обов’язку її оплати є безпосереднє індивідуальне замовлення.
Згідно п. 3.9. Правил – забороняється встановлювати мінімум вартості замовлення
й пропонувати споживачу обов’язковий асортимент продукції. А як ми з’ясували раніше, у визначенні Закону, послуга є різновидом продукції.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 19 Закону, забороняються як такі, що вводять в оману зокрема, пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої.
Аналогічне право споживача на вільний вибір продукції встановлено абз. 3 ч. 2 ст. 17 Закону зокрема, забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту.
До відому власників та керівників закладів громадського харчування, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону – штрафна санкція за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 цього Закону, встановлена у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на сьогоднішній день це становить 8500,00 грн.).
Додатково відзначимо наступні норми чинних нормативних документів:
п. 4.1. Правил – продаж продукції суб’єктами господарської діяльності у сфері ресторанного господарства здійснюється за цінами, що встановлюються відповідно до законодавства.
ст. 6 Закону – продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
ст. 15 Закону – споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.
Інформація про продукцію повинна містити зокрема:
- дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об’єм тощо), умови використання;
- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.
Продавець (виконавець), який реалізує продукцію, повинен обов’язково зазначати ціну кожної одиниці такої продукції або однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї продукції.
Написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і простими для розуміння.
Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов’язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.
Термін «Ціна» визначено п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення» де зазначено, що ціна це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару. Ч. 2 ст. 10 вищезазначеного закону наголошує – ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України. Тобто встановлення та доведення до відома споживачів вартості продукції у вигляді процентного співвідношення до вартості іншої продукції з точки зору законодавства неприпустиме.
Підсумовуючи вищевикладене можна дійти висновку, що встановлення та стягнення з відвідувачів закладів громадського харчування обов’язкової плати за «сервіс», «обслуговування» чи тому подібне грубо суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права споживачів на одержання інформації та на вільний вибір продукції.
Всі необхідні витрати на утримання закладу громадського харчування і приготування їжі мають бути закладені у вартість страви.
Наявність в меню чи прейскуранті таких позначок, як наприклад «обслуговування 10%», «сервіс 10%» чи тому подібне, не створює для споживача жодних зобов’язань по сплаті розрахованих в подальшому суб’єктом господарювання грошових сум що виходять за межі вартості безпосередньо здійсненого замовлення продукції.